«Наша команда — це дика і гримуча суміш із певного досвіду та потоку зухвалого протесту на хвилі нестримної юності» – Микита Фісенко, 23 роки, Львів.
Нам болить низька громадянська свідомість молоді: починаючи з порушень правил дорожнього руху і залишення сміття у не призначених для цього місцях і закінчуючи несвідомим вибором першої роботи та кола спілкування. Наша команда (а це я, Микита, а також Стас, Свят, Роман, Оксана, Ксеня, Нюся, Назар, Юля і наша менторка Ірина) взялася розв’язувати цю серйозну проблему в несерйозний спосіб. Ми обрали шлях мінімального спротиву: це коли для того, щоб навчити чогось хорошого, необхідно показати, що це робити круто.
Тож наша команда організувала тревел-фестиваль, у межах якого активна молодь провела три дні в наметовому містечку в горах. Ми підкорювали вершини Сколівських Бескидів, дізналися більше про всеукраїнські громадські організації, психологічно розвантажилися й наснажилися на нові звершення. І ось як пройшли ці три незабутніх дні.
Сколе. П’ятниця. Обід. Співоче поле. Рух Опору (річка в Сколе). Намети. Учасники. Всі затихли.
На відкритті проєкту з великої сцени я сказав у мікрофон: «Друзі! Цей проєкт зроблений не нами, не організаторами, ніким іншим, окрім вас! Кожен із вас має зробити все, щоб проєкт вдався і ви отримали те, чого від нього очікуєте!».
Нас послухали. Кожен був залучений до процесу. Якщо носили дрова — то разом, якщо майстрували екосмітники — то разом, якщо носили воду, готували їсти, знайомилися, співали пісні під гітару біля ватри, здіймалися на гірські вершини, говорили про громадські організації та цінності справжніх сучасних українців — то тільки разом.
Одразу після приїзду на учасників чекав воркшоп із розкладання наметів і облаштування табору. Також ми разом зробили місце для вогнища, створили саморобний «холодильник» для продуктів у річці та змайстрували з сухих гілок смітники по всій території нашого табору. Так ми вчилися свідомої організації комфортного простору.
В перший же день до нас доєдналися працівники Національного природного парку «Сколівські Бескиди», які познайомили всіх з територією проведення заходу. Це важливий складник фестивалю, адже розуміння середовища, яке тебе оточує, — це пів дороги на шляху до інтеграції в це середовище, чи не так?
Продовж трьох днів, поки тривав фестиваль, головний відповідальний за вогнище організовував групи людей, які добували дрова. Тож учасники мали можливість краще познайомитися одне з одним і випробувати себе в орієнтуванні на місцевості. Це не просто фізична робота — це командний процес, у якому кожен і кожна несе відповідальність за те, щоб можна було смачно поїсти, випити запашної кави та погрітися біля ватри холодним вечором.
На проєкт були запрошені спікери з багатьох всеукраїнських громадських організацій, що виростили не одне покоління свідомих громадян в Україні.
Другого дня до нас долучилися колеги з таких громадських організацій:
ГО «ПЛАСТ» (організація, що займається розвитком молоді в Україні вже понад сто років); ГО “Let`s do it Ukraine” (організація, основним напрямом роботи якої є популяризація екологічно свідомого способу життя); ГО «Будуємо Україну Разом» (БУР) (організація, завданням якої є відбудова України на фізичному та ментальному рівнях); ГО «Українська спілка молодих географів» (організація, що має на меті популяризацію географічної науки в Україні). З представниками цих організацій ми спілкувалися на вершині гори, на яку піднімалися у другий день фестивалю. Після чотирьох годин підйому на одну з найвищих вершин Сколівських Бескидів, обідаючи на самій верхівці гори Парашки, ми слухали та ставили запитання. Просто краса!
Кожен із учасників фестивалю зміг подивитися на своє життя по-іншому та пробудити свою громадянську свідомість, що й було нашою головною метою. Ці дні також допомогли нам знайти нових друзів і обʼєднатися у спільноту активних, небайдужих громадян своєї країни.
Я втішений тим, що більшість учасників надихнулася й окрилена поверталася додому, щоби творити, прагнути, мріяти, планувати — загалом бути свідомим членом суспільства. А ще ми отримали фідбек у вигляді обіймів, слів подяки, згадок у соцмережах — це дуже цінно.