Дев’ятирічна Ліза одягає окуляри віртуальної реальності (VR). Після того, як вона була змушена тікати з сім’єю від війни з Києва, здається, сьогодні мало що може зачепити її. Але вона вражена тим, як VR-окуляри переносять її до поїзда, що мчить через мексиканський каньйон.
«Я сьогодні вперше спробувала VR, – розповідає дівчина із захопленням, – Було важко стояти на ногах, я боялася впасти, качало трохи. Але це було класно».
Сьогоднішня віртуальна експедиція у Тернопільському фаховому коледжі дала їй відчути свободу, яку вона втратила за останні декілька місяців.
«Я б хотіла переміститися в іншу країну або пострибати на батуті і зробити на ньому сальто», – схвильовано каже вона.
Як і багато інших, Ліза та її сім’я втекли від обстрілів і бойових дій. Хоча у Тернополі дівчина почувається спокійно, вона сумує за домом та друзями.
«Вдома часто були сирени повітряної тривоги, тому ми вирішили поїхати, – згадує вона, – Я дуже сумую, бо в мене в Києві було багато подруг, а тепер вони всі роз’їхались. І я не знаю, куди. І дуже сумую за дитячим майданчиком біля свого дому, туди постійно хтось виходив пограти, там було класно».
Віталій, 18-річний студент коледжу та член команди Upgrade, сподівається, що сеанси віртуальної реальності допоможуть таким дітям, як Ліза, забути насильство та травми, які вони пережили.
«До нашого міста приїхало багато переселенців, – говорить Віталій, – Наприклад, тільки у нашому коледжі розміщено понад 200 переселенців. І для дітей ми зробили урок з 3D-друку, показали роботу 3D-принтера та VR-технологій. Ми це робимо, щоб трохи відвернути їхню увагу від війни та показати, який світ буде у майбутньому через 20-30 років»
Завдяки фінансуванню та наставництву, яке вони отримали від програми UPSHIFT – програми молодіжних інновацій, яку проводить Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), команда Upgrade ще до початку війни відкрила у своєму коледжі кабінет новітніх технологій. Війна змінила не лише особисті цілі Віталія, а й бачення проекту Upgrade.
«До війни метою нашого проекту було давати нові знання, а зараз ми намагаємося ще й розважити дітей, зайняти їх чимось корисним, щоб вони відпочивали і водночас навчалися чогось нового, – розповідає Віталій, очікуючи, поки 3D-принтер надрукує іграшку у формі сови, – Ми всі дуже сподіваємося, що все буде добре. І ці діти зможуть повернутися додому. А поки ми хочемо, щоб вони почувалися як удома в нашому місті».
