Завдяки спільним зусиллям, сьогодні «Джоббі» та «33 Нещастя» підкорюють серця багатьох гравців та їх батьків. Блог Марії Куракіної, співзасновниці проєкту “26 трамвай”, 16 років, Україна, Харків.

Зустріч у трамваї

Чи могли б ви собі уявити п’ять дівчат, які незнайомками увійшли до салону трамвая кожна на своїй зупинці, а вийшли разом – як команда? Я – точно ні. Але дива трапляються.

Вперше я зустріла дівчат з моєї команди на волонтерстві в рідному Харкові навесні 2021 року. Аліна, Юля, Дарина та Юліана – мої однолітки (15-16 років). Друга наша зустріч сталася влітку у денному таборі, який організували підлітки за підтримки програми Апшифт. Проєкт учасників змінив моє уявлення про можливості молоді. За значущими справами, недосяжними, здавалося б, для звичайнісіньких дівчат, стояли такі ж люди. Саме вони надихнули діяти. Отож, дорога мого проєкту почалася! Ми з дівчатами подали заявку на Апшифт.

Проєкт з працевлаштування для підлітків

Я хотіла допомогти тим, кого найкраще розумію – підліткам. Оскільки, сама знаю, що таке невизначеність і страх перед майбутнім. Тож, ми з командою вирішили створити настільну гру “Джоббі”, мета якої – висвітлити основні юридичні аспекти підліткового працевлаштування, навчити обирати надійні вакансії та складати якісне резюме, підготувати до співбесіди та стати провідником під час випробувального терміну. Ми поширювали гру серед підлітків, і все виходило доволі успішно. Однак, на початку війни, нам довелося покинути наші домівки. Ми роз’їхались по світу – кожна туди, де їй здавалося безпечніше. Діяльність проєкту була призупинена.

Проєкт після початку війни

Через пів року я майже отямилася від того жаху, який застав усіх зненацька 24 лютого 2022. Життя продовжувалось, але мені, як й іншим учасницям, чогось не вистачало. Хотілося зробити свій внесок, якось допомогти людям навколо нас. І наша команда знову об’єдналася навколо спільного прагнення.

Нас турбувало питання: як подати тему самозарадності в умовах війни так ефективно, як це було з нашим попереднім кейсом? Як оптимальніше розпорядитися нашими навичками та вміннями, щоб отримати найкращий результат? 

Тоді настільна гра знову прийшла на допомогу, інтегруючи в свій формат кумедного котика та важливі пам’ятки про те, як можна організувати собі відносну безпеку. З вірою у те, що обізнаність може не тільки зменшити стрес, а й врятувати в наших реаліях, наша команда створила гру «33 Нещастя».

Гра розповідає дітям, що таке воєнний стан, а також вчить поведінці у ситуаціях, коли знайшов міну; як евакуюватися із зони хімічного забруднення; як надати собі або тому, хто поряд, першу домедичну допомогу; що робити під час пожежі, повені, загрозі ядерної небезпеки тощо.

Зі співчуттям і глибоким розумінням того, що жодна дитина не повинна проходити через подібні випробування, наша команда продовжує підвищувати рівень обізнаності серед найвразливіших громадян. Наразі я проживаю у Полтавській області, і саме тут проводжу презентації гри для школярів. Ще частина команди підтримує діяльність проєкту онлайн з різних куточків Європи. 

Завдяки спільним зусиллям, сьогодні «Джоббі» та «33 Нещастя» підкорюють серця багатьох гравців та їх батьків. А я сподіваюсь, що наша команда “26 Трамвай”, названа на честь трамваю-точкою відліку, зможе возз’єднатися під мирним небом України.